Все зсунулось до глузду, до основ,і оголилась глибина
А з твоїх пучок капа тепер кров,хоч ще учора сік точивсь суничний.
Безглуздий рух вперед по площині,по шклі води, по струнах
День скаламутивсь, аркуш почорнів,і чорний хтось процокав на коневі.
І чорне листя, звихрене слідком,з дерев зірвавшись, полетіло
І біжимо ми зірваним місткомщодуху… але врізнобіч обоє…— Що сталося? — та вітер мову рве,а з берегів відлуння: — Стало…
То драним горлом крикнув журавель,якого ти в руках своїх тримала…***
