За вікном — ліхтар.
А тут
Світла й сутінків жовтава гра.
Що це — знову спізнююсь до школи?.— Сину, прокидайся.
Вже пора.
І холодний піт.
І так
Порадієш: це лише у сні.
А чого б радіти?
Що не
Знов побігти в школу по стерні?..
Йду свого довершувать урока:
Слід хоча б наприкінці
Зрозуміти, як ріка
Постає з німого небуття.
Сніг зійшов.
Смарагдова
Оживає в лузі де–не–де.
А верба, як сива удовиця,
Весняного воскресіння жде.
Враз неначе небо розкололось
З-під землі чи з глибин
Чую голос, материнський голос:— Сину, прокидайся.
Вже
Що це, хто це, бавлячись громами,
Посилає отакі дива?
Вас немає — ви ж померли, мамо.
Та з–під ніг лунає:— Я жива.
Я жива.
Я ворушусь корінням,
Вітерцем шумлю у комиші,
Підіймаюсь
У твоїй намореній душі.
Я жива.
Я вічно воскресаю,
Землю оновляючи твою
Хмарою над вами нависаю,
Блискавицею у серце б’ю.
Прокидайтесь, діти!
Час до школи.
Там, на Сонці, вас Учитель жде.
Є уроки, котрих вам
Не
Ніколи і
Ох, уроки, ті гіркі уроки!..
По дібровах, плавнях і
У далекі і недавні
Трупним духом світ оцей
Мамо, мамо!
Встань над берегами.
Ти — мій голос і душа
Шарудить коріння під ногами,
Дніпр широкий кригу розбива.
