І небо невмите і заспані хвилі

І небо невмите, і заспані хвилі;

І понад берегом

Неначе п’яний

Без вітру гнеться.

Боже милий!

Чи довго буде ще

В оцій незамкнутій тюрмі,

Понад оцим нікчемним

Нудити світом?

Не говорить,

Мовчить і гнеться, мов жива,

В степу пожовклая трава;

Не хоче правдоньки сказать,

А більше ні в кого

Друга половина 1848 г.,

Косарал]