Великомученице кумо!
Дурна єси та нерозумна!
В раю веселому зросла,
Рожевим цвітом
І раю красного не зріла,
Не бачила, бо не
Поглянути на божий день,
На ясний світ животворящий!
Сліпа була єси, незряща,
Недвига серцем; спала
І спала ніч.
А кругом
Творилося, росло, цвіло,
І процвітало, і на
Хвалу творителю несло.
А ти, кумасю, спала, спала,
Пишалася, та дівувала,
Та ждала, ждала жениха,
Та ціломудріє хранила,
Та страх боялася
Прелюбодійного.
А
Сатурнова іде та йде,
І гріх той праведний плете,
У сиві коси заплітай,
А ти ніби недобачаєш:
Дівуєш, молишся, та спиш,
Та матір божію
Своїм смиренієм лукавим.
Прокинься, кумо,
Та кругом себе подивись,
Начхай на ту дівочу
Та щирим серцем,
Хоть раз, сердего, соблуди.2 декабря [1860,
Петербург]
