Великомученице кумо!

Великомученице кумо!

Дурна єси та нерозумна!

В раю веселому зросла,

Рожевим цвітом

І раю красного не зріла,

Не бачила, бо не

Поглянути на божий день,

На ясний світ животворящий!

Сліпа була єси, незряща,

Недвига серцем; спала

І спала ніч.

А кругом

Творилося, росло, цвіло,

І процвітало, і на

Хвалу творителю несло.

А ти, кумасю, спала, спала,

Пишалася, та дівувала,

Та ждала, ждала жениха,

Та ціломудріє хранила,

Та страх боялася

Прелюбодійного.

А

Сатурнова іде та йде,

І гріх той праведний плете,

У сиві коси заплітай,

А ти ніби недобачаєш:

Дівуєш, молишся, та спиш,

Та матір божію

Своїм смиренієм лукавим.

Прокинься, кумо,

Та кругом себе подивись,

Начхай на ту дівочу

Та щирим серцем,

Хоть раз, сердего, соблуди.2 декабря [1860,

Петербург]