Висушили карі очі Дівичії ночі.
Черниця
Розплелася густа
Аж до пояса,
Розкрилися перси-гори,
Хвилі серед моря;
Засіяли карі очі,
Зорі серед ночі,
Білі руки простяглися
Так би й
Кругом стану.
І в
Холодну впилися,
Та й заклякли, та й замерли,
З плачем
Нащо мені коса-краса,
Очі голубині,
Стан мій гнучий… коли
Вірної дружини,
Немає з ким полюбитись,
Серцем
Серце моє! серце моє!
Тяжко тобі
Одинокому.
З ким жити,
З ким, світе лукавий,
Скажи мені… Нащо
Тая слава… слава.
Я любить, я жити
Серцем, не красою!
А мені ще й завидують,
Гордою і
Злії люди нарікають.
А того й не знають,
Що я в серці
Нехай нарікають,
Гріх їм буде… Боже милий,
Чому ти не
Укоротить свої темні,
Тяжкі мені ночі!..
Бо я вдень не одинока
З полем розмовляю,
Розмовляю і
В полі забуваю,
А вночі…» — та й оніміла,
Сльози
Білі руки простяглися,
В подушку впилися.18 мая 1844,
Б
