Рости, рости, моя пташко,
Мій маковий цвіте,
Розвивайся, поки
Серце не розбите,
Поки люди не
Тихої долини,
Дознаються – пограються,
Засушать та й кинуть.
Ані літа молодії,
Повиті красою,
Ні карії оченята,
Умиті сльозою,
Ані серце твоє тихе,
Добреє
Не заступить, не
Неситії очі.
Найдуть злії та й
І тебе, убогу,
Кинуть в пекло…
І прокленеш бога.
Не цвіти ж, мій цвіте новий,
Нерозвитий цвіте,
Зов’янь тихо, поки
Серце не розбите.20 декабря 1845,
Вьюнища