Майстер опудал, облудал пташиних,втиснувши в очі дві горошини,ти підіймаєш крила на кпини,їх підпираючи на патичини.
В птичому царстві застиглого летущо ти відтворюєш — власні прикмети?
Власні жадання втілюєш в пір’я,множачи, збільшуєш лахмів скарбів’я:кані, куріпки, крячки, синиці,небо збідніле — страчені
Вилущив з пір’я душі крилаті:форма спустошена, суть — дуплувата.
Слово всихає в кожному йменні,в кожному горлі — звуки священні,втрачено з небом птичі сполуки,рух ув’язнили пожадливі руки.
Прагнув привласнити простір в очницях —в формі увічнив спустошені птиці,в слово ввібгав, але літери блякнуть,сходять, зникають лету
Вільному — воля, тобі ж — владування,не присмолити до стелі літання,не розімкнути свого кружеляння.
З крапки у небі лет розпочався,крапкою канув у позачасся.
Крапка — шротинка, куля — краплинка,лине все далі душі
В майстра опудал нова морока:як присмолити танучі роки?
Сохне підошва, трухне підлога,меншає відстань від ніг до порога.
Збільшилось пір’я — білі замети,в кожнім опудалі — смерті
Вікна всі — навстіж, долу — полиці:падають, падають влучені птиці;грузнеш по горло, тонучи в пір’ї,чути: регоче сова в надвечір’ї…***
