Радість
Світле небо завіяло очі мені сонячним сяєвом;птичі гомони міста, чому ви за мною вганяєте?
Я ж по вулицях крочу, що врізались в глиняні гори,де підсаджує вище стремління своє завершений поверх.
Кожна посмішка сонця йде в парі з мотивом легеньким,а в грудях гойдається вірш на золочених дзеньках.
Юні пахощі губи мені омивають.
Звідки радість оця — дерева не питають.
На зелених сорочках у них розлилася роса-медвяниця,чітко риму витьохкує серце — сполохана птиця.
Збронзовілі леви і Лаври старезної банінаслуховують — лине ранкове співання.
Кран прислухавсь — на ньому присіла золочена птицяі завмерла — стріли не схитне кранівниця.
І несуть по пташині в руках перехожі —ранок нинішній всіх заворожить.***
Павло Мовчан
Other author posts
“Сказав «Ти на відстані» — відстанню стала”
Сказав: Ти на відстані» — відстанню стала,і півень тебе не сягає вже криком,вже і дорога потовщала в палець,і слід затягло у глибини Зайві слова — зміст їх неповний,тільки тепло випромінюю з серця —голос летить слідкома молитовний,що, ні...
Теслювання
Буває так, що в Сидить і соловей, і крук І дерево, немов пречиста, Таїть зачатий духом звук
Земля і сніг
О білість Тебе забагато Це надмір для зору — і все не ввібрать І чим відшкодуються змушені втрати —живучим струмком а чи летом пера
З ночі в день і навпаки
З циклу Музейні експонати» Вдивляючись в малюнки З’ява свавільна, нічна, самородна,нащо щоночі приходиш у сон,ще полишаєш у грудях холоднихкрицю чи танучу кригу на схрон