1 min read
Слушать(AI)У лузі
Росою поглиблена пахолодь м’яти,високий туман поснував береги,де мнуть живокіст безшелесні лошата,роздмухані в лет — з молодої снаги.
Чому це не спиться під небом відкритимі мулько лежиться на повсті трави,і хто це шепоче за мене молитвуз єдиного слова-двозвука:
Біліє рука, прохоловши на скроні,і пута шовкові біліють у ній,і тупають глухо натруджені конів немірянім лузі, в його глибині.
І вся вузькота, неспівмірність душевназ густим зорюванням на синьому тліздрібнила тебе, наче макове зерня,поклавши в пожадливе лоно землі.
І знову обійде тебе, обтолочить,досвітніми зблисками гнаний, табун,і знову ти винесеш з білої ночізарошене жмуття конопляних струн.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Втілення болю
В подорожню вічність, куди думка лине,але назад ніколи не верта,перетікають тільки порожниниі зостається праху Горщок розсипавсь, та ідея формивисить в повітрі, виповнена вщертьбезвічним змістом… і кругліють жорна,готові розмолоти час на смер...
Сліди
Вийшов — дорога гуляє сама по собі,перепочивши при ярій вербі,в землю пустивши мичку коріння,щоб запастися довгим терпінням Глянув: дорога струмує піском,не перейняти її батіжком —з яру на гірку, з шпилю в яроквіється весело пилу клубок ...
Стежина
Стежина та Лягла у далі А горщик молоканашепче щось дитині Допоки донесе,травиченьку напоїтьі розповість усеквіткам про тихе поле
М’язи голосу
Не змірять відстані ні шепотом, ні криком;лиш нині є, вчорашнього Кричав, кричав, неначе двері смикав:ніч безвідлунна, темрява І видихав у целофан повітря —перетинки напружені тріщать,та від минулого лише поля магнітнізосталися, що скрив...