Далі, далі від душного міста!
Серце прагне буять на просторі!
Бачу здалека, – хвиля
Грає вільно по синьому морі.
Тож сповнилось мені те бажання,
Подались ми на море хутенько,
І по хвилях морських
Почала ми в неділю раненько.
А у тую неділеньку
Сине море чудово так грає,
Його сонечко пестить кохано,
Красним-ясним промінням вітає.
Що біліє отам на роздоллі?
Чи хмариночка легкая,
Геть по небі гуляє по волі?
Чи на човні то білі вітрила?
В морі хвиля за хвилею рине,
Море наче здіймається вгору,
А склепіння небеснеє
Край свій ясний купає у морю.
Світло там простяглеся від сходу,
Очі вабить стяга та іскриста;
Корабель наш розрізує воду
І дорога
Зостається широка за нами,
Геть далеко розкочує хвилі,
Що сердито трясуть гребенями,
Наче гривами огирі білі.
А здалека, отам на заході,
Срібнокудрії хвилі кивають,
Нереїди при сонячнім
Промінь ранній таночком стрівають,
І танцюють химерно та легко,
Ось близенько вже видно ту зграю,
Аж і знов одкотилась далеко,
Геть біліє в туманному
Море, море!
Без краю просторе,
Руху повне і разом спокою!
Забуваю і щастя, і горе
Все наземне, – з’єднатись з
Я жадаю на час, на годину,
Щоб не бачить нічого на світі,
Тільки бачить осяйну
І губитись в прозорій блакиті!..
