Ніч велика, велика, велика!
Прагну голос роздмухати криком,але бракне повітря мені.
Задихаюсь в нічній німотні —гуконути нікого не можу —глухота подовкіл зловорожа.
І страшна не війна — прокидання:раптом в шибці не буде світання.
І надворі пітьма, як у сні, —чи то ніч, наче пам’ять війні?
Та свідомість давно не дрімає,обіймає сирітство безкрає:я не сплю, ти не спиш біля мене,очі втупивши в сутінь студену.
І по тому, як дрібно тремтиш,відчуваю: беззвучно кричиш…***
