Дурні та гордії ми
На всіх шляхах, по всій усюді,
А хвалимось, що ось-то
І над землею, і
І од палат та до
Усе царі, а над
Аж деспоти — такі царі,
І на престолі і в неволі.
І все то те по добрій волі,
По волі розуму горить,
Як той маяк у синім морі,
Чи те… в житейськім.
Само
У нас у костяній
Горить розумний той маяк,
А ми оливи
Та байдуже собі співаєм
Чи то в годину, чи в напасть.
Орли, орли ви сизокрилі,
Поки вам лихо не приснилось,
Хоч невеличке, хоч на час!
А там — під лавою в
Сховаєтесь у холодочку.
Огонь небесний той погас,
І в тую костяну
Полізли свині ізнадвору,
Мов у калюжу, та й сопуть.
І добре роблять, що
На руки добрії
Та чарки в руки не
Або ножа, а то 6
Гарненько з лиха б напились,
А потім з жалю
Та батька, матір
І тих, що до хреста держали.
А потім ніж — і
Свиняча кров, як та смола,
З печінок ваших поросячих.
А
Перша половина 1849,
Косарал]
