Диптих про Лесю Українку
1.
Біля хворого С.
Тане кружальце
Хай собі ходить, хто ходитьбоком попід дверима.
Дух вогню однокрилий борсається в оливі.
Де воно?
Що воно?
Звідки?
Стеля — не ополонка.
Висушена нагідка плаває, як лебідка.
А задля кого?
Вже віджурилось, що й годі,так, що ні сліз, ані слів, —страх собі по господі ходить, де
В нього тонке обличчя —світиться, ніби скло,а біля губ суничних житнє тремтить стебло…— Лесю, а де пашниця,порожньо так
Гай Зелений не
Жар догора на
Легко нозі ступати,білу повітницю бгати.
Бігти… Бо навздогінвін троєрукий.
Він!— Холодно?— Анітрішки…— В гніздах долонь — горішки.— Кину, а чи влучу?
Тихі мої долоністудять зжарілі скроні,мови його не чуть.
Страх тільки щось шепоче,перстень надіти хочена підмізинець твій…— Та ж відступись мерщій!2.
Леся Українка в Сурамі, 1913 р.
Хто ж це день при дні за мноюбродить назирцем, як сніг,і сльозою крижаноюпише ім’я на вікні?
Упівголоса вже кличе.
Ой, ще рано, не спинюсь,не зломлю — тобі незвично —кров’ю скріплений союз.
Пережди якусь годину —заплетуться жили знов,як волокна — в бадилину,розрідивши смертну кров.
Борозну візьму глибоку,не глибоку, а важку.
Легко мать мені морокупри співкому лемішку.
І воли мої слухнянірушать землю на засів —у засіки берестяніляжуть зерна добрих слів.***
Павло Мовчан
Другие работы автора
Липневий туман
Туман, наче спогад про воду високу,здійнявсь вище гаю, село затопив:і тонуть відвільглі і звуки, і кроки,і перепел спраглий туману напивсь Виходять зі стін, мов роздвоєні, тіні,і бризкають в очі росою вони; І в ніч переходить година вечі...
Кульова блискавка
Німий сурмач на постаментівідпровіщав нову добу,отвердли звивини цементні,і він мелодію забув Хоч притискав до губ щосилисвою облуплену сурму,та тільки бульбашки із милазлітали від натужних Бо щоки вже були пробиті,з грудей був випущений...
Снігопад
Снігу, снігупо саме серце,по самий віддих Білі гнуздечки —на чорні очі, Тихі копита —по губах В полотняній сорочці,з полотняним
Осіннє рівнодення
За ніч вродив звичайний каміньі, поторкаючи руками,гадав: на ґніт чи на поріг Та за іржавими трибками,що швидко крутяться віками,нічого угадать не міг Ця ніч була не рівна дневі На веретена вересневінавірчувалась срібна нить,трибки ...