1.
Біля хворого С.
Тане кружальце
Хай собі ходить, хто ходитьбоком попід дверима.
Дух вогню однокрилий борсається в оливі.
Де воно?
Що воно?
Звідки?
Стеля — не ополонка.
Висушена нагідка плаває, як лебідка.
А задля кого?
Вже віджурилось, що й годі,так, що ні сліз, ані слів, —страх собі по господі ходить, де
В нього тонке обличчя —світиться, ніби скло,а біля губ суничних житнє тремтить стебло…— Лесю, а де пашниця,порожньо так
Гай Зелений не
Жар догора на
Легко нозі ступати,білу повітницю бгати.
Бігти… Бо навздогінвін троєрукий.
Він!— Холодно?— Анітрішки…— В гніздах долонь — горішки.— Кину, а чи влучу?
Тихі мої долоністудять зжарілі скроні,мови його не чуть.
Страх тільки щось шепоче,перстень надіти хочена підмізинець твій…— Та ж відступись мерщій!2.
Леся Українка в Сурамі, 1913 р.
Хто ж це день при дні за мноюбродить назирцем, як сніг,і сльозою крижаноюпише ім’я на вікні?
Упівголоса вже кличе.
Ой, ще рано, не спинюсь,не зломлю — тобі незвично —кров’ю скріплений союз.
Пережди якусь годину —заплетуться жили знов,як волокна — в бадилину,розрідивши смертну кров.
Борозну візьму глибоку,не глибоку, а важку.
Легко мать мені морокупри співкому лемішку.
І воли мої слухнянірушать землю на засів —у засіки берестяніляжуть зерна добрих слів.***
