Молодечий порив білопінним збігає потокомз гір, де батьком буття — чародійний чаклун-льодовик,— молодий водоспад білим шумом у синяву фйорду.
Пахне морем цей фйорд: ось і меви, від моря посли,на зухвальство у даль закликають, на вікінґів подвиг.
На підбій, у життя, вирушають гадючі човни.
Скрині повні добра: награбовані мудрощі мандрів:міхи вин гіркоти і в плящині малій — еліксир.
Завертають човни з океану у затишок фйордів.
Кличе туга Сольвейґ до зелених гірських полонині до скель, де у ґномів — секрет стародавнього
Понад фйордом вогні: це горять мореплавні човни.1980
