Він горілиць лежав, розплющений повітрям,за межами очей закруглювався світ,і від тепла, що в тілі, западина гранітнарозширювалась, глибла поволі, наче
А під вагою тіла стискалося коріння,і карлючки торішні, прошилюючи спину,торкалися болюче настуджених кісток.
Проточний зір стікає, мов джерело, поволі,і чистота дитяча у ньому не струмить,і осіда на денці шар сонячної солі,павук снує вздовж тіла нерукотворну
Перетікає погляд через широке поле,та давнього малюнка з очей нічим не змить:розковзяна дорога… корова… мати… поле…налигач у руці напруживсь, аж
Багно з-під ратиць чвирка.
І хлюпає в
І, розчахнувшись, ноги впираються у
Слідком бреде дитина по шию у болоті,шукаючи ногами в багнюці теплий слід.
Чорніють по коліна болотяні панчохи,збігає чорна хвиля по кризі, що на дні,ось-ось наздожене невільників, ще трохи,учепиться за хвіст… Та простір
І з кожним кроком обрій понижувався стрімко,неначе на дні ями був той шумний базар,де зникне і корова, мов западеться в діркуз-під бублика, пробивши раптово криги
Тече, тече до низу розковзяне болото,а дірка у повітрі все ширшою стає:стоїть лихвар полтавський сумирно на воротях,слова солодкі точить, а дума про своє.
Випростується з урни, запхавши в ніздрі вату,
Скулиха навіжена і матюки
Базар обгородили безногі та горбаті,безручко сучкувате випростує
Дитина, відсахнувшись, волає лячно: —
Він будиться від крику — малюнок не зника,затягується зором, як в бублик, в круглу раму,щоб захолоть навіки під плівкою
Лежав він горілиць і холод чув всім тілом,в граніт втавав поволі і в кригу вічну
І проступав малюнок чіткий крізь погляд білий:дорога… поле… мати… мотуз…через
Повітря нахололе було важким надміру, —воно поволі жовкло, світилось, мов бурштин,і дірка затяглась, мінився колір сірий,розширювались очі уламками крижин.***
