Грамота

За мене й окрім мене,в мені та поза мноюхтось рішення приймав, відверто нотувавто тінню по стіні, то по мені стіною,то розчином вапна, то фарбою густою, —новіла на губах обручка

Досвідчений мій зір ошуканий був зновузеленкою листків, яскравістю вапна:на пам’ять вивчив я усю світлобудову,та фарба відкривалась у ньому ще одна:облудність їй ім’я, що переходить в смуток;щоденно бачить мур, на ньому ж надпис «ху».

Тортурами ставав цей смисловий здобуток,мов хтось у очі голку затоплював суху.

Та світло весняне пом’якшувало муку,і зміни обіцяло щасливі для очей;і здряпини на мурі втрачали всі сполуки,і тінь твоя слухняно тримала мур

Каріатиди дня свої бетонні грудив повітря втисли так, що важко продихнуть;і згадувать тобі стає все важче: люди,мов літери на мурі, по хіднику

Немов сама за себе ховалась таємниця,цей надпис і цей мур, будинок цей старий,і вкатаний в асфальт папір, як мертва птиця,безглуздість поривань високих

Крамничка тут була… щодня по десять грамівсіль розсипну у ній ти купував щодня,закоханий в білявку грудасту до нестями…зостався лише колір, а риси

Ні бруку, ні стовпів, ні солі, ні

Зостався тільки мур, де вивів грамотійтри літери тверді… Та ще зосталась звичка,читаючи, шукать підтексти не

Не визначався зміст каліграфічним муром,де хтось комусь для чогось дорівнював любов,де з вилому вогонь точивсь, як з амбразури:там плавивсь електрод, бо світ зшивався знов.

В тобі й поза тобою,в минулому і

І в фарбу зеленющу топивсь товстенний квач,котрий тобі напише розмашисте на спиніодне коротке слово, щоб прочитав тлумач…***