З циклу
Золоті ключі»)— Соловейку маленький,чом твій голос тоненький?— А тому, що ніч така,як безодня — глибока.
Та мій голос без жалю,я співаю, не квилю…— Соловейку, соловій,ніби голка, голос твій,протягнув крізь груди нить,але серце не болить…— Серце, серденько моє,ткнуте голки гострієм,чом ти каменем тяжиші не б’єшся, не болиш?
Наче жорен, мелеш кров —вохра сиплеться струмком…— А я тим тобі важке,що життя
Як водиця у пісок,в землю входиш що не крок…усякаєш щохвилини:повнить жильні порожнинисинюватий порошок.
Порох шерхне на устах,непрошита глухота,а на грудях меч лежить,—ходить колом чорна нить —навиває голосок,—довкіл серденька клубок.— Соловейку, соловій,в моїм серці занімій…***
