В пониззі, ген, вогні жаріють,аж золотіють береги,легкі підпалини чорніютьна хмарах ніжно-голубих.
Легкавий дух переймом з яруіде поволеньки на схід,де засвітився місяць каровідкритим поглядом на світ.
Початим вечором на чатистає вода біля джерел,аби мовчати, колихатидрібненький, холодненький перл.
Своє затаєне шептанняпо лузі вистелила —
За кошеницю, за смеркання,за пожовтілий вже ромен.
І човен той хиткий, дощатийза дня пришпилений до пня —у ньому можна однуватиі почуватись, як
Проте далеко не відчалиш,не здоженеш швидких хвилин,допоки сам себе не спалишна жарі спілих ягодин.***
