Червінні дні грибного духуповолі скресли, без знаку,торкнувшись легко тільки слухулетючим шерхотом в листку.
З глибоких нуртовинь небеснихчи, може, з пам’яті — уразлетке «курли» чомусь воскресло,не розтривожуючи нас.
Ми вільно з хрупотом косилистудну осінню оболоньй капусту вергали щосили,що все просилась до долонь.
Ну що тут?
Пахолодь, не більше,терпкавий запах шелюжин.
І ніж, що ходить тим хутчіше,чим менше білих головин.
І все улесливіше славсяширокий дим по низині,і непомітно проминавсявогонь високий в далині.***