Давно колись була ріка Діала.
І цар персидський на імення Кір.
І лотоси біліли, мов піали.
І берег грав вогнями, як факір.
То царське військо йшло на переправу.
Священний кінь з недогляду втонув.
І Кір порушив проти неї справу.
Судив ту річку.
І таке утнув:
Він присудив, щоб не було Діали.
Він смертний вирок їй оголосив.
Звелів прорити у пісках канали,
Зрубав дерева й трави покосив.
Одвів ті води у всі боки сущі.
Ріка умерла.
Не було ріки.
Пройшло по неї військо, як по суші.
Пройшло те військо… І пройшли
Піски пустель засипали канали.
Ріка в русло вернулася своє.
Царя немає.
Є ріка Діала.
Немає Кіра.
А Діала є.
