“Я поволі утверджуюсь в істині”

Я поволі утверджуюсь в істині:

Грає нами чиясь рука.

Знову хтось переплутує

Із майстерністю павука.

Ніби справді над

Павутина висить нежива

І такими стають

В простір викинуті слова.

Навіть сонце, в яке я вірую,

Павутини не прогребе.

І повзе холодок попід шкірою

Наче знову я втратив тебе.

Завмираю, зітхаючи: важко як!

Через відстані бачу, як

Б’єшся в пастці

Але чим тобі допомогти?

Тугу в серці моєму не змірити.

Римам теж не здолати

Залишається тільки вірити:

Вірю, ластівко, в крила твої.