Я поволі утверджуюсь в істині:
Грає нами чиясь рука.
Знову хтось переплутує
Із майстерністю павука.
Ніби справді над
Павутина висить нежива
І такими стають
В простір викинуті слова.
Навіть сонце, в яке я вірую,
Павутини не прогребе.
І повзе холодок попід шкірою
Наче знову я втратив тебе.
Завмираю, зітхаючи: важко як!
Через відстані бачу, як
Б’єшся в пастці
Але чим тобі допомогти?
Тугу в серці моєму не змірити.
Римам теж не здолати
Залишається тільки вірити:
Вірю, ластівко, в крила твої.
