Комета Галлея

Вона прийшла, поштарка неба,

З таких віддалин світових,

Що мір і знань замало в тебе,

Аби щось мовити про них.

Ти де була?

Від кого вісті?

Летіла скільки днів, годин?..

І астрономи, мов кліністи,

Вивчають склад її тканин.

Вся машинерія

Ракети, роботи,

Вишукує: ти

Чи крига з мертвої води?

Чи не вона в прадавні ери,

Світів населених стріла,

У віялі

Життя на Землю занесла?..

А жив колись маестро Джотто,

Що замість всіх отих

Впрягав фантазію в роботу

Він був художник і поет.

Чи світ йому вставав ясніше,

Чи пензель більше мав пуття

Прорік на сім століть раніше:

Так, це вона — носій життя.

Щоб прояснилася ця тема,

Він хисту й волі досить мав:

Її Зорею

На полотні намалював.

Отож нехай летять ракети,

Аби розвідати секрет,

Котрий художники й

Давно розкрили без ракет.