Содом Цикл

1Вп’ялись, як воші у старий кожух,

У тебе,

Плодимось без

Нової ми не осягнули віри,

А Божий образ вже давно пожух.

Уміємо смоктати кров

І в пащі двигунів її вливати.

Планета стогне, ніби хвора мати,

Що в дітях не зазнала талану.

Річок нема — є стоки нечистот.

Лісів нема — самі сміттєві купи.

Лежать колоди, мов холодні трупи,

Та бовваніє на галяві дот.

А проти нього сотні

Громадяться в таємних арсеналах.

Один удар, один смертельний спалах

І потече розтоплений бетон.

Та ми, закохані в цей хижий світ,

Самі себе вважаємо богами.

І хоч немає ґрунту під ногами,

В чужі світи готуємо політ.

Що ми туди зумієм донести?

Як у солдатиків прем’єрам

Та як поетів кидати за грати,

Щоб їх навчили розуму кати?

Навіщо глум державників

Світам, що десь кружляють понаднами?..

Не стали ми для Всесвіту синами:

Ми тільки рій метеликів сліпих.2Танцюй, гуляй!

Завалимо

Бляшанками та битими пляшками.

А хтось захоче гратися полками

Хіба ж ти заборониш, не даси?

Перед Кінцем свій виявити

Повинен кожен — все, що ніс від роду.

І кожен мусить мати нагороду

Диктатор і святенник, і садист.

А маєш хист в терпінні, тож

Дозволь натішитись кривавим тілом.

І шпикам теж дозволь зайнятись ділом,

І злодіям, і табірним хортам.

Гуляймо, пиймо — хто вино, хто кров.

Терпи, плането — страднице убога.

Адже ж ніщо не пропадає в Бога:

Тут вимерло, а там воскресло знов.3Останній барель нафти — і

Відкриється нікчемність, а не сила.

Реклами, бари, металеві

Помруть, мов іскра в крижаній воді.

Позаростають траси між долин,

І спорожніють мертві хмарочоси.

Поем та Біблій непотрібні

Палатимуть у свисті хуртовин.

Можливо б, кара обминула ця,

Коли б не наша нерозумна пиха.

І кожен в думці прикидає стиха:

А скільки ж залишилось до Кінця?

Чи вистачить на карнавальні

Вина і затишку в містах Європи?

Хай після мене голод чи потопи

Про те вже дбати іншим, не мені.

І часом заздриш звичаям бджоли,

Лисиця стане вісницею неба:

Вони ідуть на смерть, якщо це треба,

Аби нащадки на землі жили!