Що п’ять верстов — то й коршомка,
Нічого й лічити,
Бо п’ять верстов як проїдеш,
Треба й відпочити.
Ото їдуть із
Двоє господарів,
У каждого віз порядний,
Воликів по парі.
Їдуть собі помаленьку,
Грошенята мають,
Полягали на соломі
Та й думу гадають.
Далі їден
З глибокої думи,
Повернувся на
Чи спиш,— каже,—
Що говориш?» — другий
Чи спиш, я
Та не сплю ще,— каже,— куме,
Тілько що
Не дрімай же на
Та глянь против неба,
Скілько б верстов так до
Проїхати
Та бог його святий
І добрії
Я думаю, що не більше,
Як п’ять верстов,
Гуттю, куме!..
Та се
Тобі
Та якби п’ять верстов було,
Там коршма б стояла!»
