Чужая дитина не то що рідна

Ой не тая, мій синоньку,

Година настала,

Щоб чужая дитинонька За рідную стала.

Народна

Журилися муж з жоною,

Що дітей не мали;

Далі взяли та й під

Сироту прийняли.

Росте тая сиротина,

Так їм помагає!

Але старий, як чужому,

Все не довіряє.

Та вже, мабуть,

Примовляють люди,

Що дитинонька

За рідну не буде!..

Доростає літ дитина,

Вже пора б женити,

Пора б уже

З сином поділити.

Але старий дуже

Щирість його

І задумує, як

На спробунок взяти.

Повертає раз від

Та й став

Жінко мила, сину милий,

Годі мені жити!

Розгнівався пан на мене,

Повішати хоче!

І я взавтра, як той злодій,

Сплющу свої очі.

Достань, жінко, з скрині гроші,

Треба

Треба свою

Волю учинити».

Стара, бідна, як дитина,

Плаче і ридає;

Бере ключі у старого,

Скриню відмикає.

А у скрині казан грошей

Самії дукати!..

Ледве-ледве старий з

Здужали підняти.

Висипали на підлогу,

От старий

І з дукатів штири

Рівних нагортає.

І говорить:

Перша

На похорон буде,

Щоби мене, як годиться,

Спом’янули люди!..

Друга купа тобі, жінко,

Тобі, моя мила!

Бо ти ж мене, як матінка,

Старого любила!..

Третя купа нехай

Тобі, милий

Ти був мені, милий сину,

За рідну дитину.

А четверта купа

Най буде для того,

Хто да шибеницю

Потягне

А синочок ісхопився,

За гроші

Я потягну вас, татуню!

Най будуть за

Здихнув старий,

Та й почав

Іди, хлопче препоганий,

Іди з мої хати!

Прийняв тебе я до

Малим сиротою,

Побивався дні і ночі,

Не спав над

Тілько й думав, що із

Буду поміч

А ти сам готов на

Руку

Іди ж собі, препоганий,

Звідки ти узявся,

Та й не згадуй, що ти в

Сином

Хлопець вийшов.

Старий

Правда, добрі люди,

Що дитинонька

За рідну не буде!..»