О жебрацькі шляхи — на узбіччях соломазолотими скарбами утоптана в
Від’їжджаємо ми — нас вивозять із домуна далеку Сибір без ридань
Ну чого ж ви спинилися, верби страпаті,а ганчір’я чому не махає з тинів
Хочуть нас перейнять лиш мог...
Заросли шляхи
На тую країну,
Мабуть, я її навіки,
Навіки покинув
Поле
Шляхи
Могилиі чебреці, чебреці
Ліс, цукроварні, села,ніж і одріз у руці
Красна велич руїн, — розімкнулася пам’ять,увіходимо ми в храм щорічних скорбот,де тинька обсипається, світяться плями,чорнота проступає крізь шар позолот
Непомітно павуття вдихаєш в легені,чорним ниттям з грудей видихаєш печаль
Під ногам...
Чорніє повітря… Шляхи засиніли,
Гойднулися квіти пахучими снами,
Натомлені села вечеряти
Під грушами, вишнями і небесами