Вечірнє

Чорніє повітря… Шляхи засиніли,

Гойднулися квіти пахучими снами,

Натомлені села вечеряти

Під грушами, вишнями і небесами.

І, тихий туман пригорнувши до себе,

Вечеряє поле піснями з долин,

Над селами й полем вечеряє небо,

Вмокаючи в ріки хлібини хмарин.

І серце вечеря своїм сподіванням,

І думка-порадниця мріями свіжими,

Вечеряють очі просторами ніжними,

І губи вечеряють чистим мовчанням*.

Чорніє повітря… Гойдається небо,

П’є роси на яблуках вітер

Мій світе зелений, мій світе вселюдний!

Всі думи-турботи від тебе й до тебе!

Усе є для щастя!..

Є хліб і покоси,

Є згода життя між тобою і нами,

І сад молодий на вітрах плодоносить,

Як доля моя плодоносить

Людино моя, з хліборобного роду!

В мені ти живеш і ростеш у мені!

І древню, як світ, твою душу і

В нові свої думи несу я і дні!..

Людино моя із слов’янського племени!

В мені ти зачата Дніпром і степами,

Задумою скита зігріта у темені,

У житі обкошена тихо

Людино моя з колоска благородного!

Від горя-недоленьки, суму і зла,

Від Хана Батия крізь Гітлера

Жорстока і добра ти в мене ввійшла!

І що б я сьогодні не думав, не діяв,

Яка в моїй долі не стане пора,

Я чую: твій вік у мені молодіє,

Бо знаю, що ти у мені для добра!1956