Шляхи не нами вибрані

О жебрацькі шляхи — на узбіччях соломазолотими скарбами утоптана в

Від’їжджаємо ми — нас вивозять із домуна далеку Сибір без ридань.

Ну чого ж ви спинилися, верби страпаті,а ганчір’я чому не махає з тинів?

Хочуть нас перейнять лиш могили хрещаті,лиш кричать криниці: — Зупині-і-іть!..

Зупиніть переселення душ та народів,перевезення праху та слів,переміщення Заходу й Сходу,переміну обох полюсів!..

Зупиніть катафалків обози!

Розірвіть, розпряміть ободи!..

Кам’яніють невитеклі сльози,сонце гасне в степу

І мелькоче душа, наче шпицяв заболоченім колесі дня,і не може ніяк зупиниться:все когось доганя, доганя…***