Кого там виводять, кого там ведуть,
Ярославе?
Кого там доводять, доносять, у землю яку?
Кому там забаглося Миклащука з Прокурави?
Кого там він має купати в кривавім піску?
Ніхто не розкаже, не скаже, не вишепче: досить!
Ніхто вже не може розтерти цю правду у прах.
Тебе вже, мій брате, виводять, виносять, доносять.
З тобою, мій брате, прощаються в дальніх пісках.
Ми будемо довго криваві роки розгрібати.
Ніхто вже не може розтерти цю правду у прах.
Тебе вже виводять, доводять тебе вже, мій брате.
Шукають тебе вже, мій брате, у дальніх пісках.
Це значить, нарешті, що нас небагато, це значить,що нам не поможуть, нарешті, ні честь, ні обман.
Це значить нарешті, мій брате, що кожен твій братчикі завтра ще встигне зірвати свій “чорний тюльпан”.
І як нам носити цю днину в очах,
Ярославе,і кров, що по наших по жилах тече і тече?
Ми навіть живем і вмираєм, хоч ми з Прокурави,хоч ми навіть прірві вселенській підставим плече.
