Коли моя мати заходить до церкви,вона нікого не помічає,доки іде на своє місце.
Вона зупиняєтьсямаленькою дівчинкою,майже прозороюу золотому повітріпід склепінняммаленької карпатської церкви.
Дівчинка оглядаєтьсяі, коли впевнюється,що її мамастоїть позаду,одразу бачить усіх.
Вона вже знає, де хто стоїть.
І все вона чує:як тонко виводить на хорахнаречена її рідного вуйкаі навіть, як по різкому обличчю її татакотиться сльоза,коли вперше на Великденьзаспівають:
Христос воскрес”.
Вона ніколи не дивується:як це у невеличкій церквівмістилося стільки народунинішнього і дуже давнього,і звідки навколо кожногостільки золотого повітря?
Іноді моя мативиходить із церквималенькою дівчинкою,яка вже знає,що всі її вуйки і вуйни,які живуть на всіх найдальших на світіверхах,виходять услід за неюі лягають пліч-о-пліч навколо церкви,і між ними вже немає місця.
Найлегше їй повертатися додомуіз великодньою ношею в руках.
Вона спочатку заходить до стайніі посвячену ношутричі кладе на хребет корові,вимовляючи те,що вимовляється тільки тої дниниі тільки там.
Коли моя мати заходить до церкви,я стою за порогом,доки маленька дівчинкапід склепінняммаленької карпатської церквизустрічається поглядомз усіма.
