Зіходить ніч на витишений
Глибокий вересень шумить крилом качиним,
І за вікном, у листолет відчиненим,
Червоних зір червоний зорепад.
В бентезі я!..
Душа моя
Твоїм печальним іменем прозорим.
Твій теплий голос кров мою зове,
І я освітлений твоїм осіннім зором.
Зійди мені!..
В цю ніч в своїм
Я мов приймач!.. — в мені всі звуки світу!
Зіходить доля тихо на
Високоточних дум і почуттів.
Творись, мій труд!
На тебе ми
Всі грози дня, а не чорнильну воду!
Для мене найпроблемніша з проблем
Проблема серця і чола народу.
Доволі вже!
Стомивсь я від
За мавп, що, научившись говорити,
Повільно, тупо, глухо,
Ще спекулюють іменем доби.
Художник — це світогляд і талан!
Його духоозброєння — сучасність!
І план думок, і нервів його
Лягає в план доби і у всечасність!
Зійди мені!..
Ословсь до моїх слів!
Коли тебе торкавсь я лише тінню,
Коли сідала ти красиво на
І я твоєму ніжному
Приносив дар фантазії і дум,
Що проживем красиво ми, як
Як час іде!..
Літа — як блискавиці!
Я поетичним вереснем
У гомоні суєт я не в потребі,
У вересневім полі — ні
Ні вітру з гаю, ні хмарини в небі,
Лиш золота гроза в моїй душі.
Мені приснились ми… Схвильовано і
Ми ідемо по губи* у Дніпрі,
І погляд ваш мені любов’ю диха,
Веселі плечі ваші білим
Мені сміються в легітнім Дніпрі!..1960
