Від листопаду вседенного,від неба надто голубого,від яблука — така студінь,що, наче кригу, власну тіньб’єш закаблуком — і
Яка холоне жовта мить!
В бадиллі жил, в загуслій крові,в очах — дрімає жар любові,а в голосі — густі
Сніги, о доле, відведи!
Листки на дзеркалі водивідтінюють глибокий холоді свідчать: ти був молодим,неначе клен, що згас поволі.***
