2 min read
Слушать

Вік доживаю

Вік доживаю, а не знаю,

Є та істота, що в мені гніздиться,

Й кому належить диво–долото,

Що “я” й “не я” різнить,

Як те й годиться.

Земні роки несуть добро і зло.

Коли ж десятиліття проминаю

Неначе не зі мною те було.

А з ким?..

Даруй, читальнику,— не знаю.

Дивлюсь у себе, мов у шурф старий,

Куди за

Пу ще жбурляв каміння:

Хто ти єси, добродію?

Відкрий,

Якщо настало саморозуміння.

А в шурфі щось ворушиться

Я” чи “не я” — хто відає достоту?

Світила перемелюють мене

І я їм дякую за цю роботу.

Ось та, котра стирчить неначе

Посеред неба у Великім

Схились до мене, зоре, озовись:

Хто ти, хто я, де край тяжкій дорозі?

Мовчить зоря.

І я, старий, мовчу,

Свого життя дочитуючи повість.

Немов клинописну абетку вчу:

Куди не глянеш

Всюди загадковість.

Зненацька голос Вічності:—

В собі вмістить знання єдино повне:

Ні, світ не ділиться на “мій — не мій”

То лиш відносне і завжди умовне.

Усе твоє — насправді не твоє,

Хоч у тобі щось власності жадає.

Тебе немає — тільки Всесвіт є:

Це він питає, мучиться, страждає.,

Сибір

0
0
41
Give Award

Руденко Микола

Стихи Руденко Миколы. (1920—2004) — украинский писатель, поэт и редактор, правозащитник, руководитель и один из основателей Украинской Хельсинкс…

Other author posts

Comments
You need to be signed in to write comments

Reading today

Страдания юного Вертера краткое содержание
Приметы потепления
Ryfma
Ryfma is a social app for writers and readers. Publish books, stories, fanfics, poems and get paid for your work. The friendly and free way for fans to support your work for the price of a coffee
© 2024 Ryfma. All rights reserved 12+