Зацвів лужок поміж колючих стін
Вкотре зацвів!..
І все ж я не радію:
Голівками кульбаб яскріє він
Не варто шанувати цю подію.
Летять на північ гуси й журавлі,
І прокидаються в озерах жаби.
А я сумую: скоро на
Не стане інших трав — самі кульбаби.
Ця квітка шле свою летючу
Через ліси і пагорби
Туди, де хтось велів
Шляхетну тимофіївку в заплаві.
Пушинка падає сумного дня,
Не боячись ні холоду, ні спеки,
Де луг перетоптала
Чи власним потом оросили зеки.
Відразу, як проклюнеться весна,
Триває, сповнена лихої зваби,
Ракетна, танкова і
По всій землі агресія кульбаби.
Ще теплий вітер верби надима,
Ще зводяться дубів зелені вежі.
Але барвінку вже ніде нема
Палає світ в кульбабиній пожежі.
