Ще раз про свободу

Як соромно мені за себе

За ті змарновані роки,

Коли вважав: земля і

Гульвісам служать залюбки.

Мене не мучило

Ні наяву, ні серед сну

Гадав: це право покоління,

Котре пройшло через війну.

Ночей і днів було не шкода

Аби вино й товариші.

Гадав: оце ж і є свобода

Свобода тіла і душі.

Хіба ж я знав, що

Цю бездуховність, як пітьму,

І до свободи

Пекельний шлях через тюрму?

Чи думав я у день похмільний,

Що з серцем скоїться моїм:

По-справжньому я буду

Лише у карцері сирім?

О так!

Нехай тобі для

Нема ні простору, ні сил

Зате прийшла Свобода

І гордий змах духовних крил.

І ти летиш, змахнувши ними,

Де зорі блимають вночі.

Стають мізерними й

Твої кати й наглядачі.

Відсунулись тюремні

Й від сонця сховане вікно.

Чи можна Всесвіт відібрати,

Якщо ти злився з ним водно?

Тобі відкрились виднокола,

Котрі ти у собі здобув.

Хто не спізнав цього ніколи,

Той вільним на землі не був.