Я знову чую не нову розмову,
Поза якою пустка і пітьма:
Земля — одна на всю
Жива планета, іншої нема.
А хтось зітхає так глибокодумно,
Немовби зауважити хотів:— Це дуже сумно.
Боже, як це сумно!
Адже ж цей світ
Не кращий із
Тим часом той, хто ловить у
Сліпої влади — до оцих
Додав своє:— Одна жива планета?
Ха–ха!
Тоді я неспростовний
Це так йому припало до вподоби,
Що замість храму освятив тюрму.
І весь народ — учені й
Молитись нині змушені йому.
І люди дякують в тупій
За те, що дихання лишив їм дар.
А дехто стверджує, що навіть
З його наказу світять із–за хмар.
Лиш дивний Всесвіт з краю і до краю,
Мов на весні закохане дівча,
Лукаво зорями–очима грає
Він цих смішних тривог не поміча.
