В моїх очах колишуться
І очерет у плавнях не зачах,
І білокрила чайка, горда мева,
На води падає в моїх очах;
І жовтоносих мавок
Колоссям шарудить у борозні;
І постає на обрії видіння
У срібних латах лицар на коні.
Одвіку тут цього не знали дива
Отож чудуються старі й малі:
Той кінний лицар —синьоока діва,
Що рушила по небу й по землі.
Ти хто — Іванна, чи, можливо,
Жанна?
Хто батько?
Хто єдинокровний брат?
Прийшла сюди з чужого
Чи народилася біля Карпат?..
Нависла райдуга, мов перевесло,
Ознакою вселюдського добра
То Орлеанська месниця
І рушила на береги Дніпра.
І ясно Жанні, зрозуміло Жанні,
Що запалає навіть в ріках дно;
Що там, у небі — на ментальнім плані
Блавати з житом схрещені давно.
