Вагався дощ


1.

До кого, пташко, жалібно квилиш? —я перехожий випадково гаєм:хто спуститься, обізветься з узвиш?

Кого ти кличеш? — І сама не

А чи заповниш криком пустоту,щоб обізвався голос безіменний,а чи затчеш ти нитку золотув ткання широке і таке зелене?

Побіля губ уже стоять дощі,упали навзнак схрещені дороги —візьми мій голос доточи хутчій:кричи, кричи у небо до знемоги.

І відгукнеться хтось-таки,

Хтось зглянеться на вперте покликання,як не відлунком — золотом пожежабо ж глухою хвилею смеркання.2.

Вагався дощ, то ткавсь, то уривавсь,то прикидався снігом сам собі,то надвоє чомусь перегинавсьі задивлявсь у води голубі.

Дзвонив дзвіночок — ртутні пухирцісріблилися у птиці на пірці,кругліли звуки — нурилася плотьв сполохану небесну прохолодь.

І глибшав зір, щоб осягнуть блакить,там б’ють ключі і тчеться синя нить.

І що ж побачив? — глибину струмливу,дзвіночок срібний, руку полохливу,плоть невагому, зрощену у ртуть,яку під руки птиці дві несуть.***

Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий