У великому місті,
Серед степів,
Як на серце насунеться сум,
Я чую твій рокіт,
Твій вільний спів,
Я чую твій вічний шум.
З льодових верховин,
З полонини Чорногори,
В романтичнім дикім
Несеш ти на
Гуцульське
І вічну тугу свою.
А в тій тузі,
В великому
Я впізнаю і
Спогади друзів,
І ту
Молодість буйну мою.
Я нудьгую без неї,
Як хатній вазон,
Що листки простягає до світла,
До тебе
Злітає мій сон,
Гуцуліє привітна!
Я не знаю, що значить твоє
Бо не знайду ніде в словнику,
Але думку
Добре вгадую я,
Таку рідну
І глибоку таку.
З
И
И”,
EH, 1924 р.
