Зустріч з ковилою

Я через гору йшов.

І на горі,

Що пойнята бузковою імлою,

Отам, де скелі кришаться старі,

Негадано зустрівся з ковилою.

Було це так далеко від

Причорноморських — десь біля Китаю.

Але здалось: на жайворонка

Я через рідні ниви завертаю.

А він дрижить під хмарою —

Іскринка пісні,— так дрижить, тріпоче,

Немов тягар невільницького

Своїми крильцями розбити хоче.

Відоме зло.

Давно відоме зло:

Колючий дріт життя навпіл розкраяв.

Це, братку, з нами споконвік було:

Не вперше нам тужить за рідним краєм.

Уже й не віриться, що є земля,

Де сім тисячоліть квітує жито;

Де

Славута повз

Несе човни терпляче й сумовито.

Де хижі зайди стріли і

Тупили об кістки мого народу.

Але живуть на світі орачі

І жайворонок їм складає

Тим часом на траву лягла роса.

Внизу Катунь у пелюшках із піни.

Тут є життя.

І є своя краса.

Але ні жайвора, ні України.,

Сибір