Ліси яких немає

Зимові витівки на склі

Для мене був єдиний ліс,

Бо там. на батьківській землі,

Лиш терен по яругах ріс.

Те, що снувалось на

Серед зимової краси,

Вертали надра кам’яні

Далеких ер земні ліси.

Вдивляйся в кам’яний шматок:

На ньому око

І давню гілку, і листок

Немовби це прийшло з вікна.

Доволі часто

Я в ті незаймані

І слухав між високих

Незнаних звірів голоси.

Співав для мене райський птах,

Наївне серце веселив.

А папороть, як рідний дах,

Ховала від тропічних

Раптовий лящ вертав назад

Десятник уривав мій сон.

Я мусив напинать канат:

Стеж за баддею, коногон.

Наосліп хльоснувши коня,

Що шахтний барабан крутив,

Рушав я знову

У світ моїх дитячих див.

То був такий щедротний світ,

Якого вже ніде нема.

Бліденькі образи тих

На вікна кидає зима.

А я стою біля вікна,

На душу падає те

Чи розум наш колись пізна,

Що простір у собі несе?

Для кого космос

Десь на прозорому

Ліси, які давно

Перевелися на землі?

І на який живий

Те малювання упаде?..

Неначе біль окопних ран

Ліси, яких нема ніде.