1 мин
Слушать(AI)Осінній вільшанський краєвид
Зійшло, непам’яттю розмилосьвчорашнє, літнє, нетривке,і пахолодь заповістилась,і покотилось упівсилина води, на гілля гінке,збезважене таке, легке.
На ниви щедро спорожнілі,на обмежовані гайки,на стиглість тихої рікисхиляють хмари спорожнілісвої мальовані боки.
Відвічне, знане, українне, —злітає, котиться, тече,як покотьоло — швидкогінне,з-під ніг, з-під рук, з-перед очей.
І треба землю перемірять,перемісить важку ріллюі викликать із надвечір’язвичайну доленьку свою.
Бо ж ти — це все: буденна втіха,святкова згода голосіві щіпка золотого сміху,що відсипалась на засів.
І гірко думать про розлуку,про забуття, про вороття,коли береш павуття в руку,таке легке, як і життя.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Другие работы автора
Вільна душа
Спонукувана ким і за чиїм велінням,ламаючи кістки, як шкаралущ насіння,проламуючи час, позбувшися томління,виламується з нас душа на облетіння І облетівши скрізь, вертається, мов з свята,м’якесенька, мов віск, легесенька, як вата Хоч біл...
Осінній день
В блакитнім храмі дня,де все доцільно-чинне,небарвиться, линяоздоблення рослинне;і сиплеться тинька,і пада позолота,і пишнота зника,мов увійшла скорбота, —і де не запрядеочима — там Лункий вільготний деньненаче себе слуха:десь дерево дуднить,...
Поклик
Намарилось недоброхіть:недбайний день і погуляння,кругом штахетник, наче кліть,а посередині стоїтьдрабина в небо, і останнійщабель зелений, наче віть, —не досягнуть, не долетіть,бо неспроможен до Поволі-воленьки іти,перебирать щаблі трухляві,...
Життєвий проміжок
Все повернути втрачене зумію,у повноті життєвій Отак гадав… плекав таку Напружував життя, як тятиву І жили всі розслабли від напруги,розм’якли від мовчання всі слова,і день ждання спалив язик на вугіль,і голос лопнув, ніби
