Мене він кликав таїною світу
Мурашник в лоні лісових висот,
Як небо кличе на чужу орбіту,
В казкове коло неземних істот.
В похід рушали полчища незлічні,
Несли на спинах іскорки роси,
Неначе справді воїни космічні,
Що прилетіли з Марса в ці ліси.
Руді зненацька атакують чорних,
Ворожі трупи віддадуть струмкам.
І велич цих походів
Історик їхній передасть вікам.
Відзначить він, що добрий був ужинок:
У надрах пнів і в затінку
Руді забрали тисячі личинок,
Щоб виростить із них своїх рабів.
Удій медовий весь як є, без втрати,
Від них крилата власниця прийма.
Бо тут крилаті лиш аристократи
Рабам на крила жодних прав нема.
Їх рабовласники
Навчать вмирати в безумі атак.
Та прийде час: в кривавому
З рабів отих народиться Спартак.
І вчинить бунт у яблуневім листі,
Поділить між рабами сіру тлю.
Та вже вечірні сутінки
Готують шлях новому королю.
Він вийде із
В громади викраде собі права,
Щоб освятить в’язниці та катівні.
В серцях загасне іскорка жива.
Бунтар для них тепер не однокашник.
Не треба їм ані свобод, ні
І сам я запалю отой
Хай кажуть там, що Бог їх покарав.1966
