Гадюка

Я зустрів її, слизьку потвору,

Між конвалій в росяній траві

Поміж сосен, що дивились вгору,

Де висіли тучі грозові.

Це була така невідповідність

Квіти–перли і слизька змія!

Що природі за уяви

Був готовий докоряти я.

Справді ж бо, образа в тім велика,

Що в красу травневу

Ця отруйна гадина безлика

Темний вихлюп світового зла.

Я вже був підважив

В іскорках соснової смоли

Та побачив, як стару

Крихітні спіральки облягли,

То були її рожеві діти,

Що жили у травах поміж пнів.

Їх ще треба пестити й глядіти

Ніжних, нерозумних пустунів.

Так вони в’юнились, так

Сонця й ласки, що мені

Збило подих і забракло

Камінь той на матір опустить.