Планета дощів

або вірш без початку та кінцягойдався тиші дивний щемвдяглись рослини в колір медумовчав комп’ютер і дощемдоїлася корова небаледь ремигала вітерцема з-під цеберки зорелітузміївся сизим ручаємнаволглий мотузок орбітиу хмаровище вгрузнув крикта й розчинився в громовиськуіншопланетний чередникна неземному пасовиськуточився крізь планету вінаж до самого серцевиннябо зв’язаний був з світом цимвузлом набряклого коріннята потім вперто пророставсебе відчувши невмирущимбо час ізнов дощем ставава обрій всесвітом Тому що