Искреннему моему Якову де
Кто даст главе моей воду,
И очесем моим источник слез,
И плачуся и день и нощь,о
Иеремии глава 9, стих 1За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку
Там орел карає,
Що день божий добрі
Й серце розбиває.
Розбиває, та не
Живущої крові
Воно знову
І сміється знову.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не
На дні моря поле.
Не скує душі
І слова живого.
Не понесе слави бога,
Великого бога.
Не нам на прю з тобою стати!
Не нам діла твої судить!
Нам тілько плакать, плакать,
І хліб насущний
Кровавим потом і сльозами.
Кати згнущаються над нами,
А правда наша п’яна спить.
Коли вона прокинеться?
Коли
Ляжеш, боже, утомлений?
І нам даси жити!
Ми віруєм твоїй
І духу живому.
Встане правда! встане воля!
І тобі
Помоляться всі
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки,
Кровавії ріки!
За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Отам-то милостивії
Ненагодовану і
Застукали сердешну
Та й цькуємо.
Лягло
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові?
Всіх імператорів би
З дітьми і внуками,
В сльозах удов’їх.
А дівочих,
Пролитих тайне серед ночі!
А матерних гарячих сльоз!
А батькових старих, кровавих,
Не ріки – море розлилось,
Огненне море!
Слава!
Слава!
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим
Слава.
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся – поборете,
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас
І воля святая!
Чурек і сакля – все твоє,
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не возьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах.
А в нас!..
На те письменні ми,
Читаєм божії глаголи!..
І од глибо[ко]ї
Та до високого престола
Усі ми в золоті і голі.
До нас в науку! ми навчим,
Почому хліб і сіль почім!
Ми християне; храми, школи,
Усе добро, сам бог у нас!
Нам тілько сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми
Чурек же ваш та вам не кинем,
Як тій собаці!
Чом би
Платить за сонце не повинні!
Та й тілько ж то!
Ми не погане,
Ми настоящі християне,
Ми малим ситі!..
А зате!
Якби ви з нами подружили,
Багато б дечому навчились!
У нас же й світа, як не те
Одна Сибір неісходима,
А тюрм! а люду!..
Що й лічить!
Од молдованина до
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!
У
Святую Біблію
Святий чернець і научає,
Що цар якийсь-то свині
Та дружню жінку взяв до себе,
А друга вбив.
Тепер на небі.
Об бачите, які у
Сидять на небі!
Ви ще темні,
Святим хрестом не просвіщенні,
У нас навчіться!..
В нас дери,
Дери та дай,
І просто в рай,
Хоч і рідню всю забери!
У нас! чого то ми не вмієм?
І зорі лічим, гречку сієм,
Французів лаєм.
Або у карти
Людей… не негрів… а
Таки хрещених… но простих.
Ми не гішпани; крий нас, боже,
Щоб крадене перекупать,
Як ті жиди.
Ми по закону!..
По закону
Ви любите брата!
Суєслови, лицеміри,
Господом прокляті.
Ви любите на
Шкуру, а не душу!
Та й лупите по
Дочці на кожушок,
Байстрюкові на придане,
Жінці на патинки.
Собі ж на те, що не
Ні діти, ні жінка!
За кого ж ти розіп’явся,
Христе, сине божий?
За нас, добрих, чи за
Істини… чи, може,
Щоб ми з тебе насміялись?
Воно ж так і сталось.
Храми, каплиці, і ікони,
І ставники, і мірри дим,
І перед обра[зо]м
Неутомленниє поклони.
За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити,
І потім в дар тобі
З пожару вкрадений покров!!
Просвітились! та ще й
Других просвітити,
Сонце правди
Сліпим, бачиш, дітям!..
Все покажем! тілько
Себе в руки взяти.
Як і тюрми муровати,
Кайдани кувати,
Як і носить!.. і як
Кнути узловаті
Всьому навчим; тілько
Свої сині
Остатнії… бо вже
І поле і море.
І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове добрий!
Не за Україну,
А за її ката довелось
Кров добру, не чорну.
Довелось
З московської чаші московську отруту!
О друже мій добрий! друже незабутий!
Живою душею в Украйні витай,
Літай з козаками понад берегами,
Розриті могили в степу назирай.
Заплач з козаками дрібними
І мене з неволі в степу виглядай.
А поки що мої думи,
Моє люте
Сіятиму – нехай
Та з вітром говорять.
Вітер тихий з
Понесе з
Мої думи аж до тебе!..
Братньою
Ти їх, друже, привітаєш,
Тихо
І могили, степи, море,
І мене згадаєш.18 ноября 1845, в Переяславі
