Радуйся, ниво неполитая!
Радуйся, земле, не
Квітчастим злаком!
Розпустись,
Рожевим крином процвіти!
І процвітеш, позеленієш,
Мов Іорданові
Луги зелені, береги!
І честь Кармілова, і
Ліванова, а не лукава,
Тебе укриє дорогим,
Золототканим, хитрошитим,
Добром та волею підбитим,
Святим омофором своїм.
І люде темнії, незрячі,
Дива господнії побачать.
І спочинуть
Утомлені руки,
І коліна одпочинуть,
Кайданами куті!
Радуйтеся, вбогодухі,
Не лякайтесь
Се бог судить,
Вас, убогих.
І
Злодіям за злая!
Тойді, як, господи,
На землю правда
Хоч на годиночку спочить,
Незрячі прозрять, а кривиє,
Мов сарна з гаю, помайнують.
Німим отверзуться уста;
Прорветься слово, як вода,
І дебрь-пустиня неполита,
Зцілющою водою вмита,
Прокинеться; і
Веселі ріки, а
Кругом гаями поростуть,
Веселим птаством оживуть.
Оживуть степи, озера,
І не верствовії,
А вольнії,
Скрізь шляхи
Простеляться; і не
Шляхів тих владики,
А раби тими
Без ґвалту і
Позіходяться докупи,
Раді та веселі.
І пустиню
Веселії села.25 марта 1859,
Петербург]
