Зацвіла в
Червона калина,
Ніби
Дівчина-дитина.
Любо, любо стало,
Пташечка
І защебетала.
Почула
І в білій
З біленької
Вийшла
У гай на долину.
І вийшов до
З зеленого
Козак молоденький;
Цілує, вітає,
І йдуть по долині,
І йдучи співають.
Як діточок двоє,
Під тую
Прийшли,
І поцілувались.
Якого ж ми
У бога благаєм?
Ран у серце лізе,
А ми в церкву лізем,
Заплющивши
Такого не хочем.
Сказав би я правду,
Та що з неї буде?
Самому завадить,
А попам та
Однаково
Перша половина 1849,
Косарал]
