Вона прийшла, поштарка неба,
З таких віддалин світових,
Що мір і знань замало в тебе,
Аби щось мовити про них.
Ти де була?
Від кого вісті?
Летіла скільки днів, годин?..
І астрономи, мов кліністи,
Вивчають склад її тканин.
Вся машинерія
Ракети, роботи,
Вишукує: ти
Чи крига з мертвої води?
Чи не вона в прадавні ери,
Світів населених стріла,
У віялі
Життя на Землю занесла?..
А жив колись маестро Джотто,
Що замість всіх отих
Впрягав фантазію в роботу
Він був художник і поет.
Чи світ йому вставав ясніше,
Чи пензель більше мав пуття
Прорік на сім століть раніше:
Так, це вона — носій життя.
Щоб прояснилася ця тема,
Він хисту й волі досить мав:
Її Зорею
На полотні намалював.
Отож нехай летять ракети,
Аби розвідати секрет,
Котрий художники й
Давно розкрили без ракет.
